Запрошуємо до подорожі

На півночі України, на берегах мальовничої річки Есмань розташований Глухів – одне з найдревніших міст Сіверщини, нині місто обласного підпорядкування, районний центр Сумської області.

Розміщена у північно-східній частині Сумщини у зоні лісостепу, Глухівщина характеризується помірно-континентальним кліматом, родючими чорноземами, багатою флорою і фауною.

Центральна частина міста знаходиться на крутому березі річки, на пагорбах якого в свій час була заснована Глухівська фортеця. За більш ніж тисячолітню історію багато змінилось. Сьогодні приємно пройтись ошатними, чистими прямими вулицями, помилуватись вишуканою архітектурою, що потопає в буянні зелені, почути дзвінкоголосу молодь. Глухів – місто студентське. Молодь становить значний процент населення.

Загальна площа міста 20405,93 га. З них 75 га – територія Національного заповідника «Глухів», що включає городище часів Київської Русі, архітектурні пам’ятки XVII – початку XX ст.

Тисячолітній Глухів... З часу заснування він захищав Русь від кочовиків, відродився після страшної епідемії чуми, став останньою столицею гетьманської України. У ХVІІІ ст. тут знаходилась резиденція гетьманів І.Скоропадського, Д.Апостола, К.Розумовського. А наказний гетьман П.Полуботок виношував план відродження автономії України. На цей період припадає правління І та ІІ Малоросійських колегій. У нашому місті писались Щоденники Якова Марковича і Миколи Ханенка. У Глухівській співацькій школі гартувався талант М.Березовського та Д.Бортнянського. Звідси рознеслась по світу слава про волокитинський фарфор.

Живою історією гетьманської столиці є Миколаївський, Спасо-Преображенський та Вознесенський храми, Київська брама Глухівської фортеці. Сучасне архітектурне обличчя міста сформовано у ХІХ ст. перш за все стараннями та коштом родини Терещенків. Окрасою міста є Трьох-Анастасіївська церква, побудована у неовізантійському стилі. Візитною карткою Глухова стала водонапірна вежа, що своїми архітектурними формами нагадує булаву.

Запрошуємо пройтись площами та вулицями древнього Глухова, помилуватись його архітектурою, краєвидами, відвідати музеї та пам’ятні місця, відчути подих століть та невмирущу славу Гетьманщини.

ЛІТОПИСНИЙ ГЛУХІВ

З часів Київської Русі Глухів стояв форпостом на східному кордоні держави. Датою заснування міста вважається 992 рік. Перша літописна згадка про Глухів датується 1152 роком. З тих часів у західній частині міста збереглися залишки валу, який був частиною оборонних укріплень, та Київська брама Глухівської фортеці, споруджена у 1766-1769 рр. архітектором А.Квасовим на місці дерев’яної брами, яка захищала місто з заходу.

У 1352 році місто пережило страшну епідемію чуми, яка призвела до повного запустіння міста. Відродження Глухова припадає на період польського панування на Лівобережній Україні. Фортифікаційні роботи, проведені близько 1635 року, перетворили «старосвітське городище» у військову фортецю з нижнім та верхнім валами і двома ровами. 1664 року Глухів витримав п’ятитижневу облогу польського коронного війська на чолі з Яном Казимиром ІІ Вазою. У 1669 році у місті проходила козацька рада, на якій гетьманом Лівобережної України було обрано Дем’яна Многогрішного. У підписаних пізніше «Глухівських статтях» зафіксовано певні нюанси автономії України у складі Росії.

1152 р. – «І поїде Юр’ї с синами своїми, і з Ростовці і з Суздалі, і Рязанський князь Ростислав Ярославович з братією своєю і з полки своїми з ним. І поідоша на В’ятич і взяша їх: також на Мценськ, да на Спаш, да на Глухов, ту же і сташа».

ЛІТОПИС ПО ВОСКРЕСЕНСЬКОМУ СПИСКУ

1352 р. – «В Глухові ж тоді ні одна людина не залишилась, всі ізомроша».

1702 р. – «Місто Глухів земляне, обруб дубовий, вельми кріпкий, а в ньому жителів багатих багато, панів; і будівлі в ньому преузорчаті, світлиці добрі; палати в ньому полковника Миклашевського – зело добрі; ратуша зело добра і рядів (лавок) багато; церков мурованих багато. Дівочий монастир предивний зело; соборна церква добра дуже. Дуже зело лихомани хохли затійливі до хоромного будівництва, у малоросійських містах іншого навряд чи такого міста знайти, краще Києва будівлями і житієм».

Із щоденника відомого російського мандрівника Івана Лук’янова

ГЕТЬМАНСЬКА СТОЛИЦЯ

У 1708 році Глухів стає столицею Лівобережної гетьманської України. Глухівський період нашої історії характеризується активним протистоянням   політиці російського керівництва по знищенню автономії України, національним відродженням, розвитком української культури.

У новій столичній ролі Глухів швидко розбудовувався, розвивались ремесла і торгівля, місто стало одним з найбільших міст Лівобережжя.

Свідком козацьких рад, виборів гетьманів, перебування у Глухові Петра І та Єлизавети Петрівни був Миколаївський храм – пам’ятка архітектури національного значення. Це єдиний з численних храмів, збудованих видатним російським зодчим Матвієм Єфимовим, що зберігся до наших днів.

У столичний період в Глухові під загальним наглядом архітектора Андрія Квасова споруджено Спасо-Преображенський та Вознесенський храми, Київську браму.

Гетьманом Іваном Скоропадським було побудовано гетьманський двір з домовою Трьох-Анастасіївською церквою, Харлампіївський монастир у селі Гамаліївка. Його ім’я носить одне з озер міста. Овіяне легендами перебування на посаді наказного гетьмана Павла Полуботка, що задля відновлення гетьманства наважився на відверту розмову з Петром І. Гетьманування Данила Апостола дало початок ряду реформ в Україні. За його наказом було створено кодифікаційну комісію, результатом роботи якої стала збірка законів «Права, за якими судиться малоросійський народ». Період правління Кирила Розумовського називають «золотим віком української автономії». Помітний слід в історії міста залишила діяльність І та ІІ Малоросійських колегій, Гетьманського уряду.

У будівництві, архітектурно-художньому оформленні міста були задіяні архітектори Ф.Савич, А.Яновський, К.Борзаківський, італійський архітектор Антоніо Рінальді, французький скульптор Жан Домінік Рашетт. Загальне керівництво розбудовою міста здійснював Андрій Квасов, який сформував першу українську школу архітектури, котру можна назвати глухівською.

Гетьманська столиця перетворилась у культурний центр України, котрий міг конкурувати з самим Києвом. Значну роль у формуванні української світської еліти відіграла Генеральна військова канцелярія. Тут набували розвитку історичний і політичний світогляд українців, формувалась політична культура та національно-державницька ідеологія. З Глуховом пов’язані створення Літописів Самовидця та Граб’янки, Щоденника Якова Марковича, «Діаріуша або Журналу» Миколи Ханенка, віршованого твору «Розмова Великоросії з Малоросією» Семена Дівовича, «Короткого опису Малоросії», який називають літописом К.Розумовського, «Опису про Малу Росію» Г.Покаса, «Історії Русів».

Глухівчани пишаються зв’язками з нашим краєм просвітителя-демократа Я.П.Козельського, письменника і історика Ф.О.Туманського, українського письменника О.К.Лобисевича, живописця А.П.Лосенка, захисника православ’я Мельхіседека (Значко-Яворського), митрополита Київського та Галицького Самуїла Миславського.

У Глухові за часів гетьманування Д.Апостола у 1730 р. було засновано першу в Україні співацьку школу, в якій навчались юні М.Березовський, Д.Бортнянський,а також Г.Сковорода, Новицький, А.Ведель, М.Ф.Полторацький, Г.М.Головня.

У ХVІІІ ст. Глухів став театральною столицею України. 7 квітня 1730 р. в будинку І.Миклашевського відбулась театральна вистава першого українського аматорського театру. За гетьмана К.Розумовського створюється перший в Україні професійний театр західного зразка, який став осередком театральної культури України.

1724 р.-- інженер Валлен розробив два плани реконструкції Глухівської фортеці. Це найдавніші плани гетьманської столиці, за якими можна визначити місце розташування храмів, укріплень, дворів козацької старшини.

23 травня 1748 р. – в результаті пожежі було знищено гетьманський двір, будинки канцелярій, комісій, генеральної старшини.

28 червня 1748 р. Указ Сенату «Про будування Глухова», яким передбачалось вперше в Україні відбудувати місто за єдиним регулярним планом з прямими вулицями.

У 1766 р. було розпочато будівництво приміщення ІІ Малоросійської колегії за проектом архітектора Андрія Квасова. Ним же у 1767-1768 рр. була створена садово-паркова резиденція президента ІІ Малоросійської колегії П.О.Рум’янцева-Задунайського. Найбільш відповідальні роботи виконували київські архітектори І.Григорович-Барський та С.Ковнір.

1784 рік – велика пожежа зруйнувала майже всю центральну частину міста. У щоденнику генералісимуса республіки Венесуела Франсіско де Міранди, який під час подорожі до С.-Петербургу у 1787 році зробив зупинку у Глухові, читаємо, що Глухів має вигляд німецьких міст. У ньому чудовий палац іонічного ордену зі статуями, барельєфам та медальйонами, який згорів.

Далеко за межами України славились гармати та церковні дзвони, відлиті глухівськими майстрами-ливарниками братами Балашевичами, І.Горлякевичем.

З Глухова почалось поширення в Україні картоплі. Вперше «земляні яблука» сюди було завезено восени 1765 року.

Перекладачем у гетьмана К.Розумовського з 1760 р працював український письменник О.К.Лобисевич, секретарем – історик і знавець старожитностей, уродженець Глухова І.Р.Мартос.

У Глухові, в сім’ї військового канцеляриста, народився відомий український дисидент, автор нелегального листа «За Вітчизну померти приємно» І.К.Стрілевський. Глухів – батьківщина відомого російського художника, директора і професора С.-Петербурської академії мистецтв А.П.Лосенка.

Місто відвідували дипломати, вчені, літератори. Під час поїздки до Києва 1733-1734 рр. тут зупинявся М.В.Ломоносов, влітку 1786 р. Глухів відвідав Д.І.Фонвізін.

У Глухові народились сини гетьмана К.Розумовского Андрій - посол Росії в Австрії, друг і покровитель Бетховена та Олексій, який став міністром освіти Росії, засновником Царскосельського ліцею, син генерального писаря Андрія Безбородька Олександр - державний канцлер, засновник Ніжинського ліцею, І.Кульжинський - письменник і етнограф, вчитель М.Гоголя та Є.Гребінки.

 ЗОЛОТА ОСІНЬ ВІДРОДЖЕННЯ

Після втрати столичного статусу у 1782 році Глухів пережив ще одну велику пожежу 1784 року, яка знищила п’ять кам’яних церков, Дівочий монастир, міські ворота, генерал-губернаторський будинок, в якому розміщувались Малоросійська колегія, Генеральний суд з архівами і нові повітові присутні місця та більше 300 казенних та приватних будинків.

У 1802 році розпочалась перебудова міста за планом, затвердженим царським урядом, під керівництвом архітектора Баженова. 1805 року завершилось будівництво кам’яного Троїцького собору, яке тривало 90 років. У 1808 році були розкопані кріпосні вали, на їх місці з’явились Торгівельна площа, широкі бульвари, які згодом були забудовані. Тільки у західній частині міста вали залишились неушкодженими до сьогодні. У 1811 році у місті відкрито будинок повітових Дворянських зборів, в якому нині розміщується міський краєзнавчий музей.

У середині ХІХ ст. Глухів міцно закріпив свої позиції в торгівлі, ставши великим постачальником хліба, цукру, конопель, каолінової глини, яку видобували шахтним способом у с. Полошки неподалік Глухова. Її не тільки продавали за кордон та на російські фарфорові заводи, а й використовували у Глухівському повіті на Волокитинському фарфоровому заводі, відкритому місцевим поміщиком А.Миклашевським. Вироби волокитинських майстрів отримали загальноросійське та світове визнання і успішно конкурували навіть із саксонським фарфором.

Тривала розбудова міста. Більшість садибних будинків заможних глухівчан були побудовані у різних архітектурних стилях, серед яких переважали провінційний класицизм, італійський Ренесанс та місцевий „цегляний стиль” з імітацією деталей, характерних для часів українського відродження. Зразками таких споруд на сьогодні є будинки поміщика М.Неплюєва (вул. Києво-Московська, 43), купця Г.Біловського (Радний майдан, 7), лісопромисловця Вернигори (вул. Києво-Московська, 6), купця А.Терещенка (вул. Терещенків, 45). У 1866 році у місті було встановлено пам’ятник П.О.Рум’янцеву. Бронзову статую генерал-фельдмаршала, відлиту в Італії за моделлю скульптора Жана Домініка Рашетта, глухівчани отримали в подарунок від тодішнього чернігівського генерал-губернатора, князя С.Голіцина. Недалеко від Київської брами у 1867 році за проектом глухівського архітектора А.Гросса споруджено масивну кам’яну золотоверху синагогу.

Друга половина ХІХ ст. позначилась подальшою розбудовою міста. Великий внесок у розвиток міста зробила родина цуркопромисловців, меценатів Терещенків. Недаремно засновник династії купець 1-ї гільдії Артемій Якович Терещенко у 1862 році за успішну діяльність отримав звання потомственного почесного громадянина міста Глухова. На цей час він вже мав чималий капітал, вирізняючись з поміж інших купців працелюбством, ощадливістю та прагненням принести користь громаді. Указом 1870 р. Артемію Терещенку надане потомственне дворянство. Девізом для родового гербу були обрані слова – «Прагнення до суспільних користей».

У 1842-1845 роках Артемій Якович обирався бургомістром Глухівського магістрату. З 1846 року був старостою Трьох-Анастасіївської церкви, побудованої ще стараннями гетьманші Анастасії Скоропадської і дуже пошкодженої пожежею 1784 року. Саме пожертвування А.Я.Терещенка в розмірі 4 тисяч рублів дали можливість відродити храм і відновити богослужіння. У 1851 році Артемій Якович разом з купцем Георгієм Бєловським вирішили побудувати дуже необхідне для міста приміщення «присутственних місць, яке було передано міській владі в 1856 році.

Добре відомі глухівчанам підприємницька та благочинна діяльність Ніколи Артемовича та Федора Артемовича. У 1861 році Нікола Артемович отримав срібну медаль „За старання” на Станіславській стрічці та «Височайшу подяку за пожертвування в 1860 році». Більше двадцяти років він очолював органи самоврядування нашого міста. Федір Артемович теж обирався старшим бургомістром магістрату, півроку заміщав старшого брата на посаді міського голови, був мировим суддею.

На пожертвування родини Терещенків були побудовані дитячий притулок, міське училище Ф.А.Терещенка, ремісниче училище ім. Н.А.Терещенка, жіноча гімназія, пансіон чоловічої гімназії, лікарня святої Єфросинії, три приміщення для земської лікарні, міський банк, Трьох-Анастасіївська церква. Підраховано, що всього на доброчинні справи для рідного міста Терещенки витратили півтора мільйона рублів. Стараннями М.А.Терещенка в нашому місті у 1874 році було відкрито перший в Україні учительський інститут.

Виявом особливої поваги до Ніколи Артемовича було не тільки встановлення йому в 1909 році пам’ятника, а й клопотання міської влади про присвоєння звання почесних громадян Глухова його сину Олександру Миколайовичу та онуку Михайлу Івановичу, що було підтверджено указом імператора. Вони продовжили сімейну традицію доброчинності в місті своїх предків, виділяючи кошти на утримання заснованих Терещенками в Глухові навчальних закладів та лікарні. Крім того, у 1910 році вони пожертвували місту 100 тисяч руб.

Помітний слід в історії міста залишила родина промисловців, меценатів, благодійників Неплюєвих. Представник славного князівського роду, відомий філософ, письменник, педагог Микола Миколайович Неплюєв заснував на Глухівщині Хрестовоздвиженське трудове братство, при якому діяло три початкові та дві сільськогосподарські школи. Воздвиженське братство стало першим і єдиним в Російській імперії пацифістським товариством, служило підвищенню духовного і матеріального рівня життя селян. У своєму будинку в Глухові М.М.Неплюєв проводив художні виставки, заохочуючи передусім талановиту молодь.

Відродженню Глухова сприяли також зусилля дворянських родин Кочубеїв, Миклашевських, Дорошенків, Лютих, Александровичів, Амосових, Уманців, Тофименків та інших. Завдяки їх спільному внеску у становлення та розвиток освіти і культури Глухів зміг виплекати талант художника-графіка Георгія Нарбута, живописця, засновника Київської рисувальної школи Миколи Мурашка, історика мистецтва Федора Ернста, композитора Юрія Шапоріна, астрофізика Йосипа Шкловського, історика Віктора Романовського, кінорежисера Олександра Довженка.

Уродженцями нашого краю є історик, етнограф Микола Маркевич, етнограф, громадська діячка Пелагея Литвинова, філософ, письменник Євген Онацький, військовий діяч Олександр Греків.

Глухів з пошаною зберігає пам’ять про своїх славетних земляків 

У ході Вітчизняної війни 1812 року з козаків Глухівського та Кролевецького повітів було створено третій Чернігівський козацький полк. Активну роль у захисті Вітчизни відіграв Глухівський кірасирський полк.

Тричі Глухів відвідував Т.Г.Шевченко. Свої враження від відвідування міста у квітні 1845 року він описав у повісті „Капітанша”. В цьому ж творі автор розповідає про зіткнення гетьмана І.Скоропадського з князем О. Меншиковим. У Глухові Тарас Григорович зупинявся у маєтку відставного офіцера. «сочинителя» малоросійських романсів В.О.Бєлявського, у будинку Д.П.Огієвського, а також у сварківського поміщика О.М.Марковича. Уродженець Глухова український фольклорист і видавець Д.С.Каменецький надав велику допомогу поету під час останнього прижиттєвого видання «Кобзаря». У травні 1861 р. через Глухів везли домовину з тілом Тараса Шевченка. На згадку про цю подію у місті встановлено пам’ятний знак.

Під час своїх подорожей по Україні Глухів відвідував М.В.Гоголь. У повісті «Страшна помста» описана сцена гри бандуриста, яку він спостерігав у Глухові. Гірка доля глухівських матерів згадана ним у повісті «Тарас Бульба». Дружні стосунки пов’язували Миколу Гоголя з істориком та фольклористом О.М.Марковичем та його племінником М.Литвиновим. У 1850 році Гоголя супроводжував відомий український історик і фольклорист М.Максимович. Саме він 1829 року подарував російському поетові О.С.Пушкіну один з небагатьох списків «Історії Русів», який він свого часу привіз із Глухівщини.

Часто в місті бував уродженець с. Чорториги Глухівського повіту поет, друг О.С.Пушкіна В.І.Туманський. Чимало його творів присвячено рідному краю.

У молодому віці два роки давав приватні уроки в заможних сім’ях глухівчан П.Куліш.

У січні 1860 р. видатний хірург, вчений і педагог М.І.Пирогов при участі демократичної інтелігенції відкрив у місті першу в Чернігівській губернії недільну безкоштовну школу.

Глухів відвідували письменниці Марко Вовчок, Ганна Барвінок, живописець В.А.Тропінін, композитор М.І.Глінка, поети Ф.М.Глінка, Д.Г.Гурамішвілі, історик М.І.Костомаров, російський письменник М.С.Лєсков, сербський філолог В.С.Караджич. Останні роки свого життя провів у Глухові відомий єврейський письменник Л.Д.Цвейфель. На надгробку його могили, що знаходиться на єврейському кладовищі міста, зображено два леви та розкриті долоні, що символізує велич, розум і талант, відкритий людям.